Туберкульоз – одна з найдавніших хвороб, яка може уражати всі органи і системи, безпощадно щорічно зганяє в могилу мільйони людей різних за віком і статтю.
ВООЗ проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Якщо заглянути в минуле з 1965 по 1990 в Україні захворюваність була мала, а з 1990 р. стався переломний момент у епідеміологічній ситуації з туберкульозом, розпочалося його зростання.
- Туберкульозний процес підпорядковується загальним законам епідеміологічного процесу і підтримується тільки за умови взаємопов’язаних 3 основних ланок:
- дія збудника інфекції;
- механізму передачі;
- сприйнятливість до туберкульозу організму.
Таким чином, проблема боротьби з туберкульозом у світі, зокрема і в Україні надто актуальна і для її вирішення необхідні значні зусилля, перш за все, на рівні держави, громадськості та медичної служби.
Відкриття збудника туберкульозу.
Відкриття збудника туберкульозу належить Роберту Коху (1882 ρ). Він же розробив основні питання патогенезу й імунітету захворювання, одержав туберкулін. Тепер збудник називають мікобактерією туберкульозу. Мікобактерії туберкульозу – тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички. Є такі типи мікобактерій: людський, бичачий, пташиний
Джерелом інфекції є хворі люди і тварини з відкритою формою туберкульозу, які виділяють збудник.
У зовнішньому середовищі туберкульозні бактерії досить резистентні й можуть довго зберігатись живими. У висушеному мокротинні вони виживають до 10 місяців. Однак під впливом прямих сонячних променів гинуть через 2-5 хв, а розсіяного сонячного світла – через 5-10 днів. На різних предметах вжитку в оточенні хворого мікобактерії туберкульозу виживають більше трьох місяців, у грунті – до півроку, у воді – більше року. Довго зберігаються в молоці та молочних продуктах. Кип’ятіння вбиває їх швидко. До дезинфікуючих розчинів вони також стійкіші, ніж інші бактерії. Так, 5 % р-н карболової кислоти викликає їх загибель лише через 6 год. Більш чутливі вони до дії хлораміну і хлорного вапна.
Основні шляхи проникнення мікобактерій в організм людини і тварини.
Основні шляхи проникнення мікобактерій туберкульозу в організм людини або тварини такі: аерогенний, або інгаляційний, краплинний, або пилковий, аліментарний, контактний і внутрішньоутробний.
Аерогенний шлях зараження. Спостерігається у 90—95 % випадків. При аерогенному шляху інфікування мікобактерії потрапляють у дихальні шляхи з краплинами слизу, харкотиння або пилом. Туберкульоз органів дихання може розвинутися і при проникненні збудника з мигдаликів, лімфовузлів, з черевної порожнини.
Аліментарний шлях зараження пов’язаний із вживанням харчових продуктів від тварин, хворих на туберкульоз, використанням інфікованої їжі, посуду, через молоко хворої матері.
Контактний шлях проникнення мікобактерій можливий у людей, які доглядають хворих тварин або працюють із зараженим матеріалом від хворих, коли збудник захворювання проникає безпосередньо через пошкоджену шкіру або кон’юнктиву. Рідко вхідними воротами туберкульозу можуть бути мигдалики, слизова оболонка очей та статевих органів.
Внутрішньоутробне зараження туберкульозом зустрічається при генералізованих формах захворювання та пошкодженні плаценти під час пологів при аспірації новонароджених навколоплідних вод. Існування спадкового туберкульозу не доведено.
Протікання туберкульозу у людини.
Зараження людей туберкульозом найчастіше відбувається повітряно-краплинним і повітряно-пиловим способом. Можливе також інфікування через молоко і молочні продукти, через шкіру і слизові оболонки. У місці проникнення збудника виникає запалення, яке супроводжується утворенням специфічної гранулеми або туберкульозного бугорка (tuberculum). Звідси походить назва захворювання – туберкульоз або бугорчатка. У центрі бугорка знаходяться гігантські клітини Пирогова-Ланганса, всередині яких можуть розміщуватись туберкульозні палички. При доброякісному перебігу хвороби бугорок оточується сполучною тканиною, проростає колагеновими волокнами, просочується солями кальцію, після чого подальше поширення збудника припиняється. У первинній гранульомі туберкульозні бактерії можуть зберігатись роками, інколи все життя. Такі люди є носіями прихованої інфекції. З одного боку вони мають відносний імунітет, а з другого – замасковану форму туберкульозу, яка при несприятливих умовах може активізуватися. Тоді бугорок розпадається, а мікобактерії поширюються в інші ділянки. При розпаді декількох гранульом у легеневій тканині може утворитись порожнина. Якщо вона сполучається з бронхом, збудник разом із мокротинням виділяється назовні – виникає відкрита форма туберкульозу. Якщо збудник з мокротинням не виділяється – говорять про закриту форму. При пониженій опірності організму (тяжкі умови праці й побуту, фізичні й психічні травми тощо) первинний туберкульозний процес може генералізуватися. Розсіювання мікобактерій призводить до утворення в різних органах туберкульозних вогнищ, схильних до розпаду. Інтоксикація організму зумовлює тяжкий перебіг хвороби. Генералізація може супроводжуватись ураженням сечостатевих органів, кісток, суглобів, оболонок мозку, очей.
У багатьох людей є природна резистентність тобто стійкість до туберкульозу. З усіх інфікованих хворіє не більше 10 %. Однак у окремих осіб є схильність до захворювання.
Серед низки ймовірних проявів загальної туберкульозної інтоксикації найчастіше спостерігається загальна слабкість, нездужання, зниження працездатності, пітливість, зниження апетиту, схуднення, порушення сну, підвищується температура тіла. Найчастіше у хворих на туберкульоз температура тіла – субфебрильна.
При зовнішньому огляді на початкових формах туберкульозу у хворих відсутні видимі відхилення від норми. Проте у більшості пацієнтів на більш пізніх стадіях захворювання видно: блиск очей, рум’янець на фоні блідої шкіри обличчя, збільшення периферичних лімфовузлів, деформація грудної клітки, а у хворих на туберкульоз легень проявляються такі симптоми, як тривалий кашель з виділенням харкотиння, кровохаркання, біль в грудній клітці, задишка.
Діагностика туберкульозу
Основним методом установлення діагнозу туберкульозу є бактеріоскопічний. Він включає пряму бактеріоскопію мазків із патологічного матеріалу: харкотиння, плеврального ексудату, спинномозкової рідини, сечі, гною, калу та ін.
Наявність мікобактерій туберкульозу в сечі свідчить про туберкульоз нирок. У спинномозковій рідині мікобактерії визначаються при туберкуломі мозку.
Туберкулінодіагностика використовується для раннього виявлення туберкульозу у дітей, диференціального діагнозу і для профілактики туберкульозного захворювання. Залежно від способу введення розрізняють:
- Внутрішньошкірну пробу Пірке;
- Підшкірну пробу Коха;
- Внутрішньошкірну пробу Манту.
В наш час застосовують єдину внутрішньошкірну туберкулінову пробу Манту. Вона призначається для відбору контингентів дітей, які підлягають ревакцинації проти туберкульозу, визначення інфікованості або стану чутливості до туберкульозу, для ранньої діагностики туберкульозу. Пробу Манту робить спеціально навчена медична сестра. Результати проби оцінює лікар через 48 і 72 години. Прозорою пластмасовою лінійкою вимірюють поперечний (відносно осі руки) діаметр папули; розмір гіперемії до уваги не беруть.
Реакція вважається негативною, якщо немає інфільтрату або він становить до 2 мм у діаметрі, сумнівною — при інфільтраті, який менший за 5 мм; позитивною — при вираженому інфільтраті (понад 5 мм у діаметрі).
Рентгенологічне дослідження –це один із основних методів діагностики туберкульозу легень та неспецифічних захворювань органів дихання. Застосовують такі методи рентгенологічного дослідження: рентгеноскопію, рентгенографію, томографію, томофлюорографію, прицільну рентгенографію, фістулографію, бронхографію, кімографію і полі рентгенографію.
Профілактика і лікування туберкульозу.
Профілактика туберкульозу складається з комплексу різних заходів. Розрізняють соціальну, санітарну, специфічну (щеплення та ревакцинація) та хіміопрофілактику. Серед заходів загальної профілактики туберкульозу мають значення рання діагностика і лікування хворих, знезараження молока й інших харчових продуктів і широке проведення соціальних заходів (покращання житлових умов, підвищення матеріального забезпечення, хороші умови праці).
Лікування хворих на туберкульоз є основною складовою частиною заходів боротьби з цією недугою, бо завдяки виліковуванню хворих ліквідуються джерела інфекції та поліпшується епідеміологічна ситуація з туберкульозом.
Що робити коли у родині є хворий на туберкульоз ?
В першу чергу потрібно ознайомити хворого з правилами особистої гігієни:
- Користуватися окремим рушником, посудом,плювальницею. – При кашлі і чханні хворий повиннен прикривати рот і ніс носовою хустинкою чи серветкою, відвертатися при цьому від оточуючих.
- Необхідно мати дві кишенькові плювальниці. Кожна плювальниця повинна бути заповнена на 1/3 розчином хлораміну. Після спорожнення її необхідно кип’ятити в 2% розчині гідрокарбонату натрію.
- Посуд хворого потрібно зберігати окремо і кипятити після його використання на протязі 10 хв.
- Необхідно також кип’ятити натільну і постільну білизну хворого.
- Прибирання приміщення проводять вологим способом. Підлогу і меблі кожного дня протирають ганчіркою змоченою 5% хлораміном, Хворому виділяють окрему кімнату, або відділяють її ширмою.
ВИСНОВОК
Туберкульоз в Україні, як і в багатьох країнах світу, є однією з найпоширеніших інфекційних хвороб, що набула характеру епідемії. Від туберкульозу в світі помирає набагато більше хворих, ніж від усіх інших хвороб. Стрімке зростання захворювання на туберкульоз останніми роками в Україні призвело до того, що все чаще виявляють важкі, занедбані форми туберкульозу. Проблема туберкульозу стає ще гострішою через поширення серед населення ВІЛ-інфекції та СНІДу, наркоманії, при яких туберкульоз виявляють у 2-3 рази частіше ніж за звичайних умов. До речі за останні десятиріччя зросла захворюваність на туберкульоз серед медичного персоналу і передусім працівників протитуберкульозних закладів. Отже, проблема боротьби з туберкульозом у світі і в Україні надто актуальна і для її вирішення необхідно значні зусилля, перш за все, зі сторони держави, громадськості, медичної служби.
